МОВЛЕННЄВИЙ РОЗВИТОК ТА РАННЯ КОМУНІКАЦІЯ У ДІТЕЙ.
Мовленнєвий розвиток та рання комунікація у дітей.
Ранній розвиток дитини .
Побудова початкової взаємодії дитини з іншими людьми має назву ранньої комунікації.
В основі ранньої комунікації лежить передача і сприйняття значимих для учасників комунікації сигналів, символів, знаків – засобів комунікації (вербальних, звукових, моторних).
Невербальні засоби спілкування це неоднорідні способи передання інформації про емоційний, фізіологічний стан людини: погляд, міміка, жести, рухи, поза.
Вербальні (словесні) засоби спілкування це мовлення як вид комунікативної діяльності людини, форма спілкування людей за допомогою мовних конструкцій, що створюються на основі певних правил.
В ході звичайного розвитку дитини співвідношення використаних нею та дорослими невербальних і вербальних засобів комунікації змінюється.
Спочатку немовляті і маленькій дитині доступні тільки невербальні способи взаємодії, які поступово доповнюються і змінюються словесними. Стосовно маленької дитини невербальне спілкування розглядається не лише як передумова розвитку мовлення, а також як особливий, індивідуальний для кожної дитини спосіб комунікації з навколишнім світом.
Варто зважати на той факт, що вид і зміст сигналів можуть змінюватися залежно від віку, рівня розвитку, особливостей сенсорних, рухових, пізнавальних порушень дитини, від психічного стану членів сім’ї: готовності, відкритості дорослого «читанню» сигналів малюка і здатності посилати доступні для його сприйняття знаки. Дуже важливо, щоб малюк навчився практичному аспекту комунікації – виражати доступними засобами згоду чи незгоду, позитивні і негативні емоції, відповідати на запитання, коментувати свої дії. А батьки й інші люди, своєю чергою, навчилися враховувати його комунікативно-значимі сигнали, розуміти і приймати їх.
Рання комунікація є необхідною умовою, що визначає появу активного мовлення, темп його розвитку і вдосконалення у подальшому житті дитини.
Розвиток невербальної і вербальної комунікації у дитини раннього віку тісно взаємопов’язані. При стимулюванні мовних проявів батьки використовують жести, міміку, інтонацію, а дитина, що виявляє наслідувальну активність, у відповідь також реагує, спочатку не вербально, але поступово розширюючи свій мовний запас. Міміка, жести, рухи тіла, тактильні контакти, дотики – усе це повинно зміцнювати і стимулювати мовленнєву комунікацію.
Розвиток мовлення дитини має три періоди:
довербальний (триває до одного року),
перехід до активного мовлення (від одного до трьох років)
і вдосконалення мовлення (від трьох до семи років).
ДОВЕРБАЛЬНИЙ ПЕРІОД (0-1 рік)
Формування мовлення у дитини першого року життя є умовно-рефлекторним процесом. При нормальному мовному спілкуванні дітей з оточенням мовні зв’язки утворюються через наслідування і зміцнюються шляхом рефлекторного повторення – фізіологічної ехолалії. Для того, щоб дитина почала говорити, слухомовний, мовнорушійний аналізатори і органи артикуляції в неї мають досягти певного рівня розвитку.
Період від народження до одного року має назву домовленнєвий (підготовчий) період, в якому виділяють чотири етапи:
1-й етап (0–3 місяці) – розвиток емоційно-виразних реакцій;
2-й етап (3–6 місяців) – поява голосових реакцій, аґукання і лепетання;
3-й етап (6–10 місяців) – формування розуміння мови, активного лепетання;
4-й етап (10–12 місяців) – поява перших слів.
Крик є початковим проявом голосових реакцій. Цей період новонародженого умовно належить до періоду домовленнєвого розвитку, під час якого дитина вимовляє звуки, що мають назву «голосові реакції», або аґукання; також до них належать кашляння, чхання, звуки при смоктанні, позіханні, кректанні, а також перші тихі горлові звуки. До кінця цього етапу дитина реагує на звертання: вона припиняє плакати і дивиться на матір, що з посмішкою схиляється над нею. У немовляти з’являється перша, поки ще боязка посмішка, яка, як і звуки, які він видає, звернена саме до матері.
Засобами вираження стану дитини в цей період є інтоновані крики і модульовані звуки у поєднанні з виразними мімічними рухами. Немовля прислухається до інтонації дорослого і починає розрізняти їх: воно поводиться по-різному у відповідь на ласкаву або сувору інтонацію, а по тому, як малюк повертається, коли його гукають, видно, що він розрізняє й інтонацію, коли до нього озиваються. До 3-х місяців з’являється «комплекс пожвавлення»: дитина чимраз частіше шукає матір очима, видає звуки, щоб привернути до себе її увагу, і, якщо це їй вдається і вона зустрічає погляд у відповідь, на її обличчі розквітає посмішка, її ручки і ніжки ритмічно рухаються, вона видає звуки, тягнеться до мами. У цей же віковий період малюк вимовляє звуки та звукосполучення [аи], [ау], [ии], [гии], [г], [к], [н].
На 4-му місяці життя з’являється «перегукування» – своєрідна розмова, коли дорослі аґукають разом з малюком, на посмішку дорослого дитина відповідає посмішкою, на мову дорослого – вимовою звуків; у відповідь на емоційне звертання дорослого – сміється. По-різному реагує на різних знайомих людей, на незнайомих людей поки що реакції немає.
1-й етап 2-й етап 3-й етап Малюк «співає» голосні [а], [о], [е], [у] чи видає воркотливі склади з горловими приголосними: [гии-гии-гии-гии], [аґууууу], [ґууууу], [хаа], [хее], [ехе], іноді можна почути склад [ля]. Такі протяжні вуркотливі голосні звуки і горлові приголосні називають аґуканням.
На етапі аґукання дитина виявляє стійку цікавість до дорослого і до спільних ігор з ним, уміння орієнтуватися в знайомих подіях, які щодня повторюються.
На 5-му місяці з’являється реакція на напрямок звуку, починається розпізнавання немовних звуків.
На 6-му місяці малюк видає різноманітні звуки: гарчить, цмокає; повертає голову на звук брязкальця; починає вимовляти перші склади з губними приголосними [ба] чи [ма], що свідчить про настання періоду лепетання. Дитина на цьому етапі розвитку вже краще розуміє сигнали дорослого, його міміку, вираз обличчя, починає розуміти значення вказівного жесту: вона дивиться в тому напрямі, куди показує дорослий. Малюк може сам показати, чого він хоче: потягнувшись до іграшки, він озирається на дорослого і кличе його на допомогу.
На третьому етапі (6–10 місяців) дитина починає повторювати одні й ті самі склади, переважно з губними і передньоязиковими приголосними, наприклад [ма-ма-ма], [бу-ба-бу], [да-да-да], і намагається контролювати вимовляння звуків. Малюк грає зі звуками, а заразом тренує мовний і слуховий апарат, використовуючи різні голосові реакції, щоб привернути увагу оточення.
У вісім місяців на незнайому людину він реагує переляком, плачем або невдоволенням. У лепетанні з’являються інтонації задоволення і невдоволення.
Лепетання є тренуванням артикуляційного апарату, фізіологічного і фонемного слуху; засобом спілкування дитини з оточуючими людьми. У цьому віці малюк починає розуміти сенс слів у певній ситуації у поєднанні з жестом: наприклад, коли дорослий, простягаючи руку, говорить: «Дай ручку!», малюк простягає руку у відповідь. На запитання: «Де?» дитина знаходить поглядом свого улюбленого ведмедика незалежно від того, де той знаходиться, – на столі, підлозі, полиці або дивані. У 9 місяців реагує на своє ім’я посмішкою, поворотом голови, прислухається.
У 10 місяців використовує в спілкуванні декілька простих слів («мама», «тато», «баба», «ляля», «дідо»); розуміє назви окремих предметів; махає рукою «па-па», «до побачення!»; грається в «ладусі», в «ку-ку» («хованки»). Може використати звуконаслідування в цих іграх. Про завершення цього етапу свідчить поява в мовленні дитини перших простих слів, первинного розуміння слів, предметно-маніпулятивної дослідницької діяльності.
На четвертому етапі першого року життя (10–12 місяців) дитина вже може розуміти слова незалежно від ситуації, і тоді вона може виконати на прохання прості дії – попрощатися, показати, «яка велика», піднявши руки вгору, без використання підказки дорослого.
До року дитина може розуміти просту інструкцію «Дай ляльку!», «Ходи до тата!», розуміє слово «ні»; вимовляє двоскладові слова «мама», «дядя», «тато»; знає, як її звуть, любить наслідувати голоси тварин і звуки різних предметів.
ПЕРЕХІД ДО АКТИВНОГО МОВЛЕННЯ ( 1-3 роки)
Активний словниковий запас однорічної дитини складається від 2–3-х до 15–20-ти слів («тато», «мама», «дай», «бах», «ам-ам», «бі-бі» тощо). Вона активніше наслідує мову дорослих, може одним і тим самим словом позначати різні дії, предмети. Рівень розуміння дитини переважає над активним словником. На першому році життя дитина вже активно вимовляє голосні звуки [а], [у], [о], [і] і приголосні [м], [н], [п], [б], [т], [д], [к], [ґ]. На другому році життя дитина активно наслідує мову дорослого, завдяки чому швидко поповнюється її пасивний словник. Розуміє значення дієслів (ходи, сядь, встань, візьми, принеси, пити). Приносить на прохання предмети, бере в однієї людини і передає іншій. Дитина впізнає зображення окремих предметів, дій з картинки, розуміє запитання: «Де кішка?» «Де пірамідка?» «Покажи, де?». Емоційно виражає згоду або відмову у відповідь на прохання дорослого; словами, звуками супроводжує усі свої дії. Наприкінці першого триместру другого року життя дитина може виконувати доручення 4-й етап на усне прохання дорослого («Дай кубик», «Принеси чашку»); знає назви предметів, які її оточують, і виконує з ними дії; розуміє назви деяких якостей предметів («маленький», «великий», «хороший», «поганий»). Після другого триместру другого року життя активний словниковий запас може збільшитися до 30–40 слів, інтенсивно розвиваються зв’язки між предметами, діями та словесними відповідниками; слова набувають узагальненого характеру, коли одне слово одночасно означає декілька понять. Наприклад: «пі» – хочу пити, печиво, хочу в туалет. На цьому етапі дитина звертається до дорослого і називає предмет, а не тягнеться за предметом сама. Малюк часто змінює слова, користується деякими граматичними формами, поєднує слова в речення: «Дай пі» (дай пити). Багато приголосних звуків вимовляє пом’якшено. У третьому триместрі другого року життя для вираження своїх почуттів, бажань, потреб, вражень малюк використовує невелику кількість аморфних слів-коренів (що не мають певних граматичних форм), які супроводжує інтонаціями, жестами. Основна частина словникового запасу складається з іменників, звуконаслідування («бух», «бах», «ав-ав», «му-му», «няв»), простих слів. Дитина розуміє нескладний сюжет картинки, слухає прості казки (приміром, «Колобок», «Ріпка», «Курочка Ряба»), може показувати і озвучувати героїв. Поступово дитина замінює полегшені слова правильними («котик» замість «ко»). У трискладових словах часто-густо один зі складів пропускає. На етапі від 1 року 8 місяців до 1 року 10 місяців дитина інтонацією об’єднує в одному висловлюванні спочатку два, потім три слова, між якими немає граматичного зв’язку. Так формуються перші фрази малюка, в яких іменники вживаються в називному відмінку однини, мають усічену форму, дієслова – в інфінітиві або у формі 2-ї особи однини наказового способу («пити», «дай», «бери»). Малюк добре розуміє слова, що описують події з його особистого досвіду «Приїде бабуся, в якої ми були влітку, і ти у неї годував курчат». Запитує «що це?», відповідає на запитання, використовуючи фрази з двох і більше слів. Бавлячись іграшками, активно використовує мову. Розглядаючи ілюстрації, називає предмети, зображені на картинках. Ранній розвиток дитини 30 У період між 1 роком 10 місяцями і 2 роками 1 місяцем діти починають помічати взаємозв’язок між словами в реченні і використовувати в мовленні різні форми одного і того слова. Малюк в цей період добре знає і правильно вимовляє своє ім’я, імена близьких йому людей, показує і називає основні частини тіла; у мові може використати прислівники: «ось, там, де, ще, добре, не потрібно, потрібно». Вимовляє, хоча і не завжди чітко, майже всі голосні і низку приголосних звуків: [м], [п], [б], [к], [г], [т], [д], [н], [в], [ф], [й]. Підмет і присудок в реченні малюка узгоджено, наприклад: «котик їсть», «тато спить», «мама пішла». В активному словнику налічується від 100 до 300 слів. Поступово мовлення витісняє міміку та жести.
ВДОСКОНАЛЕННЯ МОВЛЕННЯ (3-7 років)
На четвертому році життя мовлення дітей розвивається швидкими темпами в таких напрямах: розуміння мови дорослих, оволодіння словником, вдосконалення вимови звуків, освоєння граматичної будови мови, розвиток діалогічної мови.
В цей час слово для дитини стає способом пізнання навколишнього життя, з’являється цікавість до діяльності дорослого, допитливість, розвиваються форми спілкування і розуміння мови. Слово допомагає керувати поведінкою дитини: «Мий ручки!», «Не йди туди!». Під впливом словесних інструкцій дорослих дитина починає сама себе заспокоювати, словами випереджаючи свої дії: «Не їстиму сир – він холодний». У деяких випадках дитина мовленнєво планує свої дії: «Дай печиво, я погодую собачку», «Дайте папір – малюватимемо». Дитина починає розуміти минулий і майбутній час, минулі і майбутні події: «Хто приїжджав до тебе у гості?», «Куди ти поїдеш з мамою і татом на вихідних?». Дитина любить слухати казки, вірші, оповідання, розмови дорослих, розуміє не лише інструкції і прохання дорослих, але і мову-розповідь. Їй вже доступне розуміння художніх текстів, казок без супроводу наочних матеріалів. Діти запам’ятовують і повторюють за дорослими вірші, пісеньки, римування, цілісні фрази. Дитина легко впізнає знайомі предмети незалежно від ситуації, кольору, величини, форми і правильно їх називає. Саме в цей час яскраво виявляються індивідуальні відмінності в темпах зростання словника. Водночас дитина починає помічати і передавати в розмові приналежність предмета певній особі («мамин», «бабусин», «татів»), передавати свої естетичні переживання («чистий», «красивий»). Розширюється коло спілкування дитини: вона багато говорить не лише з близькими, але й з іншими – дорослими і дітьми. Значно підвищується мовленнєва активність у грі й самостійній діяльності дитини. Зростає інтерес до мовлення дорослих.
Мовлення стає основним способом спілкування. Правильна вимова фонем з’являється не відразу, вона проходить низку змін – від повної неможливості вимовити звук до правильної вимови через заміну одного звука на інший. Звуки, які дитина змінила, часто-густо зовсім не схожі на основні звуки.
У віці 3 років такі «заступники» майже повністю зникають, а їх місце займають більш зрозумілі, ближчі по вимові. У три роки дитина вже засвоює загалом граматичну будову рідної мови: основні відмінкові закінчення множини: -ин, -ами, -ах; форми зворотних дієслів і більшість префіксів, замість одних префіксів іноді вживає інші. Правильно використовує прості прийменники й багато сполучників: «щоб», «якщо», «тому що». Структура складів порушується не часто, здебільшого в малознайомих словах. Між третім і четвертим роками життя мовлення дитини й далі розвивається швидкими темпами. Кожного місяця активний словник поповнюється в середньому на 100 нових слів. Дитина починає ставити дорослим запитання, використовуючи слова «хто?», «чому?», ділитися своїми почуттями, побоюваннями, може помічати неправильну вимову звуків у оточуючих, розрізняти слова, що відрізняються однією фонемою («ніж» – «ніс»). Артикуляційний апарат зміцнюється: дитина правильно вимовляє звуки: [п], [б], [т], [д], [ф], [в], [к], [г], [х], [с], [з], [ц], [м], [н].
У цей період в активному словнику налічується від 1 500 до 2 000 слів. Діти починають активно грати в сюжетно-ролеві ігри з сюжетом («лікар», «город», «подорож на машині»), при цьому супроводжуючи свою діяльність коментарями, беручи участь у діалогах з однолітками і дорослими. Поняття про альтернативну комунікацію .Проте порушення та особливості здоров’я і розвитку дитини часто-густо призводять до порушень або затримок розвитку мовлення. Комунікація з дитиною в такому разі стає важливим самостійним завданням. З метою розвитку навичок спілкування і підсилення мовленнєвої активності у дітей раннього віку в разі, коли розвиток вербальної комунікації з певних причин вельми ускладнений або неможливий, використовують альтернативні (аугментативні) та допоміжні (підтримуючі) засоби комунікації: жести, піктограми, фотографії, глобальне читання, комунікативні картинки (PECS). Вони розвивають символічну функцію мовлення. Жест, піктограма – це символ якогось предмета, дії, за допомогою яких дитина може контактувати з оточенням і повідомляти про свої потреби. Додаткові засоби комунікації допомагають дитині засвоювати основні мовні поняття і переконатися в можливостях свого впливу на навколишній світ. Використання жестів дає дитині можливість не лише чути мову, а й «бачити» та відчувати її. За допомогою жестів виділяється головний зміст мовлення – дитині легше зорієнтуватися в реальності, що швидко змінюється. Жест привертає увагу і забезпечує ефект участі, коли навіть немовна дитина є повноправним учасником розмови. Найважливішими комунікаційними функціями, які можна реалізовувати за допомогою альтернативних і допоміжних засобів, є: Прохання. Ця функція може виражатися як вербальними, так і невербальними засобами. «Печиво, будь ласка», – в цьому випадку дитина дає картинку із зображенням печива. Вимоги уваги: «Послухайте мене!» – поплескування по плечу, дзвін дзвіночка, постукування долонею по столу. Відмова, протест: «Ні», – картки зі словами «ні», «не хочу», «дуже важко», відкидання предмета. Коментування оточення за допомогою картинок, фотографій, жестів. Повідомлення інформації (про предмети, які наразі дитина не може бачити, про минуле і майбутнє – це абстрактніші поняття). «Що ти плануєш завтра робити?» – Дитина показує картинку із зображенням бабусі: «Поїду до бабусі». Запит інформації «Коли я поїду додому?» (при цьому дитина показує картинку із зображенням машини, що означає поїздку додому). Повідомлення про свої емоції: «Ой!» (боляче). Дитина показує на рану, повідомляючи про свої емоції.
Тож для деяких дітей допоміжні засоби комунікації торують дорогу до мови, а для інших – залишаються головним засобом комунікації. Але що більше людей в оточенні дитини їх застосовують, то ефективнішими є комунікація та мовленнєвий розвиток дитини.
Логопед#ІРЦ